Київ

10.02.1956

Про себе:

Народився 10.02.1956р. в селі Великий Раковець на Закарпатті в родині селян. Українець по батькові й матері. Проживає в Києві. Перший голова Іршавського Руху (1989-1994). В КПРС не перебував. Освіта вища: 
а) 1983 – УжДУ, педагог, філолог-германіст; 
б) 1998 – ДАУ при МЗС України, дипломат, магістр зовнішньої політики.
Має дипломатичний ранґ „радник І класу”. Пенсіонер з червня 2018.
Трудовий стаж складає 44 роки, в т.ч. на педагогічній ниві — 15 років. Стаж державної служби становить 26 років. Капітан у відставці ЗСУ. Жонатий, має дві доньки та троє онуків.
МАРУЩИНЕЦЬ Василь Іванович трудову біографію почав писати у старшому шкільному віці на заробітках у східних областях України та на колгоспній каменоломні. Після Війська працював робітником будівельної бригади; токарем по дереву вантажником сувенірного цеху; художником-оформлювачем колгоспу. 
Через поганий стан вулиць вступив у жорстке протистояння із парткомом колгоспу, організовував жителів на захист їхніх прав. 1977 попри неймовірний спротив парткому вступив до УжДУ. З 1979 працював учителем німецької мови. 1982 обраний головою профкому школи. 1987 збори селян відхилили кандидатуру парткому та обрали його депутатом сільради. 1988 обраний першим в області безпартійним директором школи. Організував спорудження за власним проектом за один рік нового навчального корпусу і спортзалу. 
Активний учасник відродження Української Держави. 1989 створював районний Рух, в листопаді обраний першим головою його Проводу. Восени 1989 вперше на Закарпатті власноруч урочисто й навіки підняв над школою синьо-жовтий прапор. З 1989 по 1991 неодноразово особисто у відомий йому спосіб встановлював стяг України над Іршавським РК КПУ та міськрадою. Як свідчить закарпатська преса за 1991, під час ГКЧП виявився єдиним, хто вже вранці 19 серпня безпосередньо в кабінеті голови райради вимагав негайного скликання її надзвичайного засідання та засудження дій московської хунти. Активний учасник блокування Закарпатської облради у вересні-жовтні 1991, коли та намірилася оголосити якусь „автономію” чи „зону”.
Організував агітаційну роботу районної організації НРУ під час проведення Референдуму 1 грудня 1991. Подав ідею та спільно з військкомом забезпечив урочисте приведення 26.01.1992 до присяги на вірність Україні 300 офіцерів запасу. Присягу склав першим, другим – військком, третім – представник тодішньої спецслужби.
1994 обраний головою села. Розпочав проведення земельної реформи, повертав селянам землю, відібрану в 1947-48 комуністами, доводив розміри присадибних ділянок до 50 соток. Провів рішучі політичні перетворення, увіковічнив у назвах вулиць історичні події та імена – Карпатської України, Січових Стрільців, А.Волошина, О.Довбуша, С.Бандери, С.Петлюри, Р.Шухевича, Є.Коновальця та інші. 1995 вперше в області провів спільні заходи зі вшанування односельців — ветеранів ІІ Світової війни – солдатів радянської, німецької, мадярської та чехословацької армій, січових стрільців Карпатської України та партизанів. 
Таку активну державотворчу роботу схвалювали В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Михайло Косів та інші народні депутати та громадсько-політичні діячі, які відвідували село та зустрічалися з селянами.
1996 здолав запеклий опір системи і вступив до щойно створеної Дипломатичної академії України при МЗС України, ставши першим із Західної України її слухачем. По закінченню працював з 1998 по 2018 в системі МЗС: Управління з економічної і наукової співпраці; Посольство в ФРН (Берлін); 5-е Територіальне управління (Казахстан, Киргизія); Управління закордонного українства; Генконсульство у Франкфурті-на-Майні; Відділ державного архіву (завідувач Музею історії української дипломатичної служби); Генконсульство в Гамбурзі. 
Працюючи за кордоном, у протистоянні з начальством (а отже, не без шкоди для службового просування) здійснив кілька важливих для Вітчизни справ, зокрема:
-2000-2002 разом з українською громадою Німеччини здійснював розшук місць поховання Президента ЗУНР Є.Петрушевича, державного секретаря з військових справ ЗУНР полковника Д.Вітовського та його ординарця поручника Ю.Чучмана і репатріювання їх останків для перепоховання на Алеї Героїв у Львові; 
-2009 ініціював та домігся встановлення нової пам’ятної дошки на будинку в місті Бад-Емс, ФРН, де 1876 московський цар видав сумновідомий „Емський указ” про заборону української мови; 
-2010 організував вшанування пам’яті козаків Синьожупанної дивізії, створеної в 1918 у місті Ветцлар, Німеччина, з полонених українців, яка разом з німецькою армією визволяла УНР від більшовиків та інші.
Спрямовував діяльність німецьких благодійних фондів для надання допомоги Україні в разі природних чи техногенних катастроф, в т.ч. медично-освітнім закладам міст і сіл України, що певною мірою сприяло вирішенню соціальних проблем держави. Серед здійснених власних проектів в рамках народної дипломатії – поїздки школярів, студентів, спортсменів і митців до Німеччини.
Марущинець Василь Іванович є високоосвіченим патріотом-державником, щедро обдарованою людиною, у побуті скромний, простий у спілкуванні. Захоплюється історіографією, етнолінгвістикою, українською минувшиною. Автор книг на історичну тематику. Прагне відновлення духовної єдності народу. Його вирізняє неймовірна заангажованість українською справою та безмежна любов до рідного народу, що він довів своїм життям та працею. 
За свою багаторічну боротьбу за Україну, дослідницьку та просвітницьку роботу щодо місця і ролі нашого народу в історії сучасної цивілізації піддавався гонінням з боку як внутрішніх, так і зовнішніх антиукраїнських сил. За сфабрикованим звинуваченням в «антисемітизмі» у травні 2018 був незаконно звільнений з роботи.

10+